Фельдшерка евакуаційного відділення медичної роти Касандра Головко служить в ЗСУ з 6 березня 2022 року. Нині їй 22, дівчина мріє побачити мирне небо та сяючі очі дітей, яких після завершення війни обов’язково буде лікувати, адже вчиться на педіатра.

Нещодавно Касандра була проїздом у Полтаві, тож не втратила нагоди зазирнути у рідний Університет, щоб обійняти друзів, а заодно і поділитись отриманим досвідом.

З собою привезла символічний подарунок з передової – капсулу з порохового набою гаубиці М777 «Три сокири», щоб передати його до музею. А також познайомила всіх зі своїм новим другом - бойовим котом Томасом, якого ще зовсім маленьким під час служби врятувала, відтоді з вусатим майже завжди разом.

Касандру, звичайно ж, змінила війна, зробила її за ці більше ніж два роки стійкою психологічно, міцною духом. Дівчина, не вагаючись, зробила свій вибір тоді, у перші дні повномасштабної війни, а сьогодні, ще більш цілеспрямовано вона продовжує йти обраним шляхом. 

«У тій реальності, в зоні бойових дій правила надання екстреної медичної допомоги зовсім не такі, як у цивільному житті, адже діяти та приймати рішення доводиться швидко і в залежності від виду поранення, - розповіла Касандра. А коли вкладають пораненого на носилки, то вмикаються зовсім не алгоритми з тактичної медицини, бо це різні речі, що добре на полі бою на рівні допомоги і самодопомоги, то в машині це не працює». 

Фельдшерка доповіла колегам про нестачу кваліфікованого медперсоналу на війні. А також про важливість для кожного українця в наш час вміти зупиняти кровотечу навіть підручними засобами, бо це рятує життя у найчастіших випадках поранень.

За період своєї служби разом із побратимами, бойовими медиками Касандрі довелося евакуювати чимало поранених воїнів. Очі деяких з них і досі згадує з болем: «У нього були красиві голубі очі, його звали Андрій, 33 роки, у нього не було жодної кінцівки, він був тяжкий, але у свідомості, і всю дорогу до стабілізаційного пункту хлопець з нами говорив, а потім я і водій ще довго не могли відійти, нас трусило».

Згадувала дівчина і 5-ох хлопців, героїв-захисників, бойових медиків, які загинули, з ними вона йшла пліч-о-пліч, з ними мала честь служити.

Вдома у Білгород-Дністровську на Касандру чекає бабуся Світлана, вона в неї також медик за професією, чекатимуть її і у ПДМУ і викладачі, і недописаний у перший день війни конспект з фармакології (про який так добре пам’ятає), і однокурсники, яким ще багато чого треба буде у Касандри повчитися.

More than two years at war: PSMU student tells her story

Kasandra Holovko, a paramedic of the evacuation unit of the medical company, has been serving in the Armed Forces of Ukraine since March 6, 2022. I her 22 years old, the girl dreams of seeing a peaceful sky and the shining eyes of children whom she will treat after the war is over, as she is studying to become a pediatrician.

Recently, Kasandra was passing through Poltava, so she did not miss the opportunity to visit her native University to hug her friends and share her experience.

She brought with her a symbolic gift from the front line - a capsule of powder from the M777 Three Axes howitzer to give it to the museum. She also introduced everyone to her new friend, Thomas, a war cat she rescued during her service, and since then she has been with the mustachioed feline almost always.

Kasandra, of course, has been changed by the war, and it made her psychologically stable and strong in spirit over these more than two years. The girl made her choice without hesitation in the first days of the full-scale war, and today she continues to follow her chosen path even more purposefully. 

“In that reality, in the combat zone, the rules of emergency medical care are not the same as in civilian life, because you have to act and make decisions quickly and depending on the type of injury,” said Kasandra. “And when a wounded person is placed on a stretcher, it is not tactical medicine algorithms that are used, because these are different things. What is good on the battlefield at the level of assistance and self-help, does not work in a car.

The paramedic reported to her colleagues about the shortage of qualified medical personnel at war. She also told her colleagues about the importance for every Ukrainian today to be able to stop bleeding even with improvised means, as it saves lives in the most common cases of injuries.

During her service, Kasandra and her fellow combat medics had to evacuate many wounded soldiers, and she still remembers the eyes of some of them with pain: “He had beautiful blue eyes, his name was Andrii, 33 years old, he had no limbs, he was in critical condition but conscious, and all the way to the stabilization center the guy was talking to us, and then the driver and I could not move away for a long time, we were shaking.”

The girl also recalled 5 guys, heroes-defenders, combat medics who died, with whom she walked side by side, with whom she was honored to serve.

At home in Bilhorod-Dnistrovskyi, Kasandra is awaited by for her grandmother Svitlana, who is also a physician by profession, and at PSMU, her teachers, the pharmacology notes she didn't finish on the first day of the war (which she remembers so well), and her classmates, who still have a lot to learn from Kasandra, will be waiting for her.