«То був четвер. Дзвінок о шостій ранку,

той голос відчаю, що линув без останку

він в памʼяті і серці назавжди,

так почалась моя історія війни…

Минуло два роки. Два довгих роки, за які багато що сталося, змінилося і відійшло у Лету. Та якщо кожного з нас запитати: «Як почалась війна?», то отримаємо дуже детальну картину ранку 24 лютого 2022 року.

Четвер був найважчим днем тижня. Чотири пари в університеті зранку до самого вечора, але душа раділа, бо скоро мала прийти тепла весна. Напередодні, у день 23 лютого, стояла гарна сонячна погода, що тільки додавала радості до отриманої пʼятірки з біохімії. Пізніше – тренування з друзями в спортзалі, підйом нової ваги і приємне відчуття втоми, котра пронизувала все тіло. Вечір заповнили собою ядра черепно-мозкових нервів. Мабуть, всі медики памʼятають, як особисто проходили ці дванадцять кіл Пекла… Саме тому сигнал будильника стояв на годину раніше, ніж зазвичай: необхідним було повторити вивчений матеріал перед парою.

Але першим пролунав зовсім інший дзвінок. Тремтячий голос у слухавці промовив одну-єдину фразу: «Почалось…» . Далі були перенавантажені телефонні мережі, черги і поспіхом зібрані речі. При цьому не можна було піддаватися паніці і подбати не тільки про себе, а і про тих, кого ми приручили: виловити рибку з акваріума, посадити кота в переноску, квіти - віддати сусідам, що залишаються. Турбота про інших - ось що робило нас людьми в той страшний день. Нерозуміння, відчай, розпач – вони одразу зникли після першого протяжного гудка сирени. У повітрі бриніло відчуття, неначе хтось поставив життя на паузу. Тоді прийшло розуміння безповоротності – скільки слів не сказано, скільки думок заховано в далеку шухляду… Тож користуйтесь моментом, живіть тут і зараз. Подзвоніть вчасно до старенької бабусі в село, згадайте, як в дитинстві обносили шовковицю спочатку на сусідському дереві, а потім на своєму, подругу, яка вкотре запізнилася на зустріч, встигнути зателефонувати батькам, які напередодні нагримали через низьку оцінку, телефонуйте, не відкладайте на потім нічого, бо ви не знаєте, який дзвінок може бути наступним! Так само, як це відбувалося вранці 24 лютого…»

PSMU students recall: this is how my war story began...

"It was Thursday. The call at six in the morning,

that voice of despair that was heard without end

I will remember it forever,

that was the beginning of my war story...

Two years have passed. Two long years, during which much has happened, changed, and faded into oblivion. But if you ask each of us: "How did the war begin?" we will get a very detailed picture of the morning of February 24, 2022.

Thursday was the hardest day of the week. I had four classes at the university from morning until evening, but my soul was happy because warm spring was about to arrive. The day before, on February 23, the weather was beautiful and sunny, which only added to the joy of getting an A in biochemistry. Later, I worked out with my friends at the gym, lifted new weights, and felt a pleasant sense of fatigue that permeated my entire body. The evening was filled with cranial nerve nuclei. Perhaps all doctors remember going through these twelve circles of Hell personally... That's why the alarm went off an hour earlier than usual: I had to repeat the material I had learned before class.

But the first call came from a completely different source. The trembling voice on the phone said a single phrase: "It has begun...". This was followed by overloaded telephone networks, queues, and hastily packed belongings. At the same time, we could not panic and had to take care not only of ourselves, but also of those we had tamed: catch a fish from the aquarium, put the cat in a carrier, give the pot plants to the neighbors who decided to stay. Caring for others is what made us human on that terrible day. Misunderstanding, despair, hopelessness - they immediately disappeared after the first long siren blast. There was a feeling in the air as if someone had put life on hold. Then came the realization of irreversibility - how many words are not said, how many thoughts are hidden in a distant drawer... So seize the moment, live here and now. Call your old grandmother in the village on time, remember how as a child you used to pick mulberries first on a neighbor's tree and then on your own, a friend who was late for a meeting again, have time to call your parents who were scolding you the day before because of a low grade, call, do not put anything off, because you do not know what call may come next! Just like it was on the morning of February 24..."