1932-1933 р. - дата, яку знає кожен. Вона несе в собі жаль, печаль та смуток за незліченну втрату кращих синів і доньок української нації, і гордість за непоборність і незламність наших людей. Кожного року ми вшановуємо пам'ять полеглих хвилиною мовчання та вічним вогнем, який горить свічками у наших серцях.

Наші прабабусі та прадідусі до сих пір пам'ятають, як радянська армія забирала все до останньої зернини, як пухли діти від голоду, як мусили їсти сиру землю... І ми пам'ятаємо, ніколи не забудемо і не допустимо повторення.

Це справжній геноцид, винищення українців, української нації, української крові. Але ми витримали, бо ми є вільні, бо ми є сильні, бо ми є незламні. 24 листопада в Полтаві проходила скорботна хода, в якій брали участь усі небайдужі. А в медичному коледжі був вечір-реквієм присвячений пам'яті жертвам голодомору. Йшли саме ті люди, які хотіли цього, які знають ціну страждань наших предків, які поважають їх. Бо якби ми тоді здались, України б не було. А так ми живемо завдяки їм - справжнім героям нашої Неньки. Поважаємо і пам'ятаємо.