Чи знаєш ти, світе, як гірко ридає полин,

Як тяжко, як тужно моєму народу болить!

Тепла весняна ніч сповила береги Прип’яті. Духмяний цвіт вишневих садків солодко линув, здавалося, не тільки над Україною, а й над усім світом. Ніщо не сповіщало про біду. Після пасхальних свят очікували Першотравневих… ніхто ще не знав, що через кілька годин назва скромного районного містечка Чорнобиль тісно переплететься з долею всією України.

О першій годині двадцять третій хвилині у ніч з 25 на 26 квітня 1986 року на атомній електростанції пролунав вибух, і велетенське полум’я розкололо час навпіл: на «до» і «після» Чорнобилю. Це сталося за 130 км на північ від Києва…

Причини нечуваної аварії будуть багато досліджувати і про них багато будуть ще не одне десятиліття говорити, але безперечним залишиться одне: саме у світлі аварійного полум’я на Чорнобильській АЕС вся країна побачила кожного, хто там працював і хто там жив, хто ризикуючи своїм життям і здоров’ям, був поруч з бідою.

Серед них були і полтавці. Нині в УМСА працюють дев’ять учасників-ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році.

Віддаючи їм шану та схиляючи голови перед пам’яттю тих, хто не дожив до 34-ої річниці Чорнобильської трагедії, 24 квітня делегація на чолі з головою Полтавської ОДА Олегом Синєгубовим поклала квіти до Пам’ятного Знаку Чорнобильської трагедії у Полтаві.

На фото: голова Полтавської ОДА Олег Синєгубов, ректор УМСА, професор Вячеслав Ждан, заст. голови Полтавської ОДА з гуманітарних питань Катерина Рижиченко, голова ГО «Ветеранів та інвалідів Полтавської області», «Союз Чорнобиль України» Віктор Шкурпела, голова ГО «Фонд інвалідів Чорнобиля Полтавської області» Микола Дибін.