«Малює сонце золото небес і крашанку, як усмішку, підносить»

Переважна більшість іноземних здобувачів освіти, які навчаються в Полтавському державному медичному університеті, незабаром відзначатимуть одне з найголовніших свят мусульманських народів – Ураза-Байрам, що знаменує завершення посту, який триває протягом святого місяця Рамадан. А ми, українці, попри війну, з нетерпінням чекаємо світлого Великоднього свята. З його традиціями, як і щороку, ознайомлюємо тих наших студентів, які через воєнне лихоліття в Україні перебувають на своїй батьківщині, у найвіддаленіших куточках світу. Іноземні здобувачі освіти 2 курсу 11 групи і 3 курсу групи 32а (спеціальність «Медицина») з цікавістю переглянули літературу і прослухали бесіду, яку в рамках проєкту кафедри українознавства та гуманітарної підготовки "Іноземні студенти пізнають Україну" для них онлайн провела завідувачка відділу краєзнавства ПОУНБ ім. І. П. Котляревського Марина Федорова, вітаючи всіх зі Світлим Святом Христового Воскресіння.

Цікаву легенду про походження свята Великодня (окрім християнської традиції), записав у Пирятинському повіті Полтавської губернії етнограф і фольклорист Пантелеймон Куліш.

«Був, кажуть, колись чоловік Свирид. Як дождався він Великодня, то подумав собі: «Кажуть люди «Велик-день», а я ще побачу, чи справді цей день Великий?» І ось на перший день Світлого Празника запряг волів та й пішов з наймитом орати. Люди в церкві богові моляться, а він оре. Тільки-що почали, може, десяту скибу одкидувати, аж під землею щось загуло страшно – так, як часом далекий грім загуркотить – і Свирид разом із плугом і волами так і провалився крізь землю. А на тім місці стала могила. Вона й досі називається «Свиридова могила». Кажуть, що коли прийти на ту могилу та прикласти вухо до землі, то інколи чути, як хтось волів поганаяє: «Гей! Гей!»

Етнограф Василь Милорадович у кінці XIX століття записав досить багато регіональних особливостей випікання пасок у селах Лубенського повіту. Для вдалого випікання великодніх пасок господині потрібен був особливий душевний настрій. На Лубенщині говорили: «Не по муці, а по хазяйці. Та, яка тямуща, то зробить із житного пшеничне, а яка не тямить, та з пшеничного житнє зробить».

В окремих місцевостях Полтавщини була традиція, за якою Чистий четвер вважався найкращим днем для приготуваня великодніх крашанок. Писанки на Полтавщині були поширені в середині XIX століття, але під кінець віку ця традиція почала поступово згасати. У Лубенському повіті існувало народне повір’я про писанки: «Хоть цілий рік вилежить писанка і зовсім висохне, а на Великдень буде повна».

За звичаєм, на Великдень, як і на інші великі свята, примічали погоду і складали прогнози на майбутнє. Відомі такі прикмети: «Якщо на Паску гарна погода – добре вродить горох», «Ясний день на Великдень – літо буде погоже, не дощове». 

На Лубенщині навіть було поширене прислів’я: «Ходить такий, як на Великдень!», тобто радісний і чепурний.

Відстані й війна  не стали перешкодами для навчання і спілкування. Наші студенти – разом із нами, з університетом, з Україною!