Зойкнула Земля чаїним криком:
-Сину, вбережи і захисти!-
Вийшла Мати із іконним ликом:
Йди, Синочку! Хто ж, коли не ти?..
Світлана Йовенко.
О першій годині 23 хвилині 40 секунд у ніч з 25-го на 26-е квітня у м. Чорнобиль пролунав вибух, і велетенське полум`я розкололо час навпіл: на «до» і «після» Чорнобилю. Це сталося за 130 км на північ від Києва…
Голова Полтавської обласної військової адміністрації Дмитро Лунін, ректор ЗВО ПДМУ, професор Вячеслав Ждан, викладачі та студенти, ліквідатори Чорнобильської аварії і громадськість у цей день на університетському подвір`ї біля Пам`ятного Знаку ліквідаторам вшанували живими квітами тих, хто у ті дні 36 років тому опинився на невидимому фронті…
«Причини нечуваної аварії досліджували і про них будуть ще багато говорити, але безперечним залишиться одне: саме у світлі аварійного полум`я на Чорнобильській АЕС вся країна побачила кожного, хто там працював і хто там жив, хто ризикуючи своїм життям і здоров`ям, був поруч з Бідою… Це приклад справжнього героїзму і патріотичного ставлення до свого народу. І потужний взірець служіння своєму професійному обов`язку, який є добрим прикладом для виховання молоді і надзвичайно актуальний нині, коли Україна знову переживає тяжкі випробування в умовах війни з росією, і потрібно бути повсякчас готовими до того, щоб вистояти!»--про це сказав в інтерв`ю сьогодні ректор ЗВО ПДМУ, професор Вячеслав Ждан, який саме у ту трагічну чорнобильську ніч виявився черговим лікарем кардіологом у клініці…
Хай буде благословенною кожна мить життя мужніх і відданих своєму обов`язку Ліквідаторів страшної аварії, вічна пам`ять і вдячність за зроблене в ім`я життя на землі Тим, хто передчасно із них пішов у Лету!..
Авторські нотатки до Теми.
Із спогадів учасниці ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, медичної лаборантки Ірини Данилик, яка одною із перших жінок поїхала у Чорнобиль і обстежувала там шахтарів, які працювали під реактором:
«Доводилось щодня брати кров для аналізу. До 120 пальців доводилось в день вколоти. Бувало, тільки ляжеш спати і заплющиш очі, а перед ними пальці, пальці з крапелькою крові…А ще малі діти…Їх садовлять в автобуси і евакуюють, а мами їхні біжать за ними і плачуть, і кричать…Страшні то були дні».
Із книги С. Польщикової «Дзвони Чорнобиля».