В умовах карантину не припиняється освітньо-виховна робота в університеті. На виставку-експозицію «Українська вишивка – безцінний скарб нації», відкриту в ПОУНБ імені І. П. Котляревського в рамках проєкту представлення творчості майстрів – носіїв елементів нематеріальної культурної спадщини Полтавщини, віртуально завітали викладачі-куратори кафедри українознавства та гуманітарної підготовки разом зі здобувачами вищої освіти, першокурсниками стоматологічного факультету.
Традиційно в українських родинах зберігаються вишиті картини, рушники, сорочки, що перейшли у спадок від мам, бабусь, прабабусь. За допомогою лише голки й нитки на простому полотні вони створювали неперевершені узори вишивок. Важливо було не просто мати білу сорочку, шкіряний кептарик чи шматок полотна для витирання рук. Кожну річ майстрині оздоблювали, роблячи з неї мистецький витвір завдяки прекрасним вишивкам.
Колекцію саме таких картин і рушників зібрала й реставрувала авторка виставки «Українська вишивка – безцінний скарб нації» Ольга Дерев’янко. Нині її колекція налічує близько трьохсот експонатів, створених у XX столітті: картин, рушників, сорочок, доріжок, фіранок, зібраних у полтавському краї.
Завідувачка відділу Валентина Івко розповіла першокурсникам і викладачам про історію створення колекції, охарактеризувала експонати виставки. Вона зазначила: «В узорах вишивки жінки розповідали про свої думки й почуття, сподівання і страждання. Тому є вишивки сумні й замріяні, а є радісні й веселі, в яких барви й узори бринять, як жартівлива співаночка. Кожна картина випромінює неповторну красу, вражає відвідувачів витонченістю ручної роботи».
Ольга Дерев’янко в коментарі до експозиції підкреслила: «У вишивці, як і в народній пісні, відображалися заповітні мрії на краще майбутнє, прагнення до краси. Людина намагалася прикрасити своє нужденне життя, зробити радісною важку щоденну працю. Ручні роботи наших предків – це безцінний дар, вони наповнені любов’ю та позитивним настроєм, їх необхідно зберігати».
Виставка переповнена особливою енергетикою й автентичністю. Вона спонукає кожного замислитися над необхідністю збереження народного мистецтва як генофонду духовності українців задля усвідомлення свого родоводу, духовних традицій, відродження культури українського народу.