Я, Одійчук Вікторія, студентка медичного факультету №1, брала участь в програмі Erasmus +, в університеті Aristotle University of Thessaloniki.
У кожної історії є початок, то з чого ж усе почалося?
На одній з перших пар у новому навчальному році 5 курсу нам розповіли про можливості участі у різних міжнародних програмах. Мене це зацікавило, тому я звернулася за подробицями до Лисанець Юлії Валеріївни, обговоривши з нею всі деталі, я чекала, доки відкриється набір. Майже щодня перевіряла новини на сайті ПДМУ, і ось нарешті я побачила оголошення та перелік документів, але в голові є думки: "Чи варто? Чи зможу я? А як зібрати ці всі документи?". Та не спробувавши, не дізнаєшся, правда ж?
І ось я на першому етапі - потрібно швиденько зібрати всі документи: витяг оцінок за попередні роки, мотиваційний лист та резюме, а також підтвердження володінням англійської мови на рівні не менше В2. Трішки очікування, і ось, я вже на другому етапі: вписую предмети, які я б хотіла вивчати та предмети, що маю на поточному курсі в Learning Agreement та заповнюю відповідні форми, які надсилає приймаючий вуз. І тепер знову, але вже довге очікування результатів. Так пройшло декілька місяців і ось нарешті позитивна відповідь з Греції. Тепер починається третій етап.
Тож що тепер?
Повідомивши найважливішим людям, що я їду в Грецію, починаю обміркувати як правильно все організувати та розділити час: встигнути зібрати документи для поїздки, знайти житло в Салоніках, зібрати речі, а також ходити на пари аж до самого відʼїзду. Що ж, напевно це найскладніший, але водночас найприємніший етап з усіх, що були й будуть. Чому? Бо це поєднання радощів, ілюзій, здогадок, що мимовільно виникають, про те, що тебе чекає, як усе буде, клопотів реалій та справ, які не закінчуються.
Та й цей етап доходить майже кінця, всі документи зібрані, всі справи завершені й вже майже час їхати. Але є одне “але”. Яке? На жаль чи на щастя, житло цей вуз не надає, проте дає рекомендовані перевірені сайти, де його можна знайти. Але все ж дещо страшно, бо це місце, де потрібно жити півроку, за яке потрібно платити значну суму. Великий попит, бо приїжджають сотні студентів на обмін з багатьох країн світу і всім треба десь жити ускладнюють пошуки. Чесно кажучи, це напевно найстрашніший момент, бо ти за раз маєш віддати майже 1000€ (місячна оренда + завдаток + податки), не залишитися ошуканим та на вулиці. Щодо цін на житло у 2024 році, ціни середньому варіювали 300-450€ за кімнату в shared apartment в межах центру, звісно ціни варіюються від умов, як і в будь-якій іншій країні.
Описавши першу найважливішу складову — проживання, тепер можна згадати й про харчування. Я б хотіла зазначити величезний плюс цього вузу – це безкоштовне харчування. Їдальня надає можливість харчуватися 3 рази на день, 7 днів в тиждень. Там є декілька страв на вибір, ніхто голодним точно не піде. Хочу відзначити якість їжі - смачна, завжди свіжа і досить корисна.
Що ж тепер, уже четвертий етап - переїзд. Я їхала до Польщі, а звідти літаком до Салоніків. І ось я вже в місті, де проведу півроку життя. Я скористалася громадським транспортом, щоб доїхати до міста, квиток на автобус коштує 1,80€ (або 0,90€ якщо є грецький студентський квиток), це ціна на квиток до аеропорту, а на всі інші автобуси у місті 0,90€ разовий квиток (і 0,45€ зі студентським).
Першим, що потрібно зробити, це призначити зустріч з Konstantina Tolia, - це пані з відділу академічних обмінів у приймаючому вузі, з якою я листувалася весь цей час. Вона дуже любʼязна та ввічливо відповідає на всі запитання. Потім зустріч з секретарем медичної школи, де реєструють на предмети, що вказані в Learning Agreement, дають всі email-контакти викладачів. До речі, щоб поспілкуватися з адміністрацією потрібно обовʼязково записатися.
І ось я студентка Aristotle University of Thessaloniki! Але все ще нічого не зрозуміло, що і як, я все ще чужа. З цим допомагає ESN (Erasmus Student Network). Це група студентів, яка допомагає іноземним студентам інтегруватися в життя та стати «своїм серед чужих». Вони організовують екскурсії в Салоніках, поїздки в сусідні міста, на пляжі та дискотеки та інші активності. Варто відвідати щонайменше декілька з них.
Що ж, нарешті починається навчання.
І ось знову купа думок та питань. Чесно кажучи, мене давно цікавила різниця між освітою в Україні та інших країнах. Як вона відрізняється від української системи? Які там плюси, а які мінуси?
Почну з самого початку.
Що у мене є? Є e-mail-контакти викладачів. Пишу їм і чекаю відповідь. У відповіді інформація про курс, як буде проводитися оцінювання, вимоги до студента..
Отже, перші пари. Перше, що кидається в очі, ніхто зі студентів не сидить в халаті на лекціях. Він потрібен лише у відділенні при спілкуванні з пацієнтом. Наступне здивування, що навіть у відділенні не потрібно змінне взуття, його вимагають як і хірургічку лише в операційну. Ще цікавий факт, можливо хтось бачив відео з рутиною лікарів закордоном, де вони збираються на роботу, одягають хірургічку і йдуть чи їдуть громадським транспортом на роботу. Мене завжди в цих відео цікавило, а як же стерильність? Чи це лише для відео, не можуть же вони так ходити? Так от, можуть! І ходять. Але стерильність, все ще цікаве питання, правда ж? Все просто, в операційні вони одягають інші чисті хірургічки, а ці для комфорту, бо так можна і на пари, і до пацієнта, і не шкода забруднити.
Як проходять пари?
Все залежить від кафедри звісно, але загальний принцип такий: курс складається з теоретичної та практичної частин. Теоретична частина складається з лекцій, в якому дають весь матеріал, а також рекомендують книжку. Потім починається практична частина, де приходять студенти, їм показують всі практичні навички, відпрацьовують їх та оглядають пацієнтів. Після цього дається час на підготовку до іспиту.
Також зараз намагаються прибрати субʼєктивну частину оцінювання, тобто усне опитування, а натомість введення тестування. На деяких предметах іспит складається з двох частин: практичної й теоретичної. На практичній частині студенти приходять, де викладач обговорює з якою метою і як відпрацьовувати ту чи іншу навичку, показує, а потім кожен студент це відтворює, а викладач коригує. Майже щодня додається нова практична навичка, доки це не стане схемою огляду пацієнта і кожен не відпрацює, потім огляд пацієнтів та в кінці іспит практичних навичок. Відвідування ургентного приймального відділення – обов’язкове, де студент спостерігає за діями більш досвідчених лікарів і якщо є можливість також дивитися і брати участь. Маю відмітити, що під час практичних занять викладачі можуть запитувати деякі питання, і приємним є той факт, що ти знаєш відповіді на них завдяки “базі знань”, яку дали викладачі в нашому університеті. На жодній парі не оцінюється твоя відповідь, якщо це не іспит. Загальна оцінка за предмет складається з теоретичної й практичної частини, де практична частина складає від 10-40%, а все інше теоретична. Ще одна відмінність: навчальна програма складена так, що предмети майже не повторюються і не розтягуються на декілька років.
6 рік навчання – це практичний рік. Студенти вивчають лише 4 предмети – хірургія, внутрішня медицина, педіатрія та акушерство з гінекологією тривалістю 2-3 місяці кожен. Як розповіли студенти, з якими я познайомилася, то проходить все приблизно так: студент приходить на пару на 8.30 у лікарню, між студентами поділені палати. Вони збирають історію хвороби та презентують це потім викладачу і вони присутні на всіх обходах вранці з іншим медперсоналом. Інколи у них є час посидіти за круглим столом, виписати для себе важливі замітки з уже написаних історій хвороб та розібратися з випадком і мати такий собі мініконсиліум між іншими такими студентами.
Це якщо коротко про навчальну частину.
Ось, так і закінчилася моя маленька історія. Якби мене запитали, який урок я засвоїла найбільше або яку пораду дала б, то я б без роздумів відповіла - не боятися. Мрієш про щось, хочеш чогось, то не бійся і спробуй! Тільки так усе стає можливим.
На останок, я б дуже хотіла подякувала тим, завдяки кому це стало можливим: ректору Полтавського державного медичного університету Ждану Вячеславу Миколайовичу, проректору з наукової роботи Кайдашеву Ігорю Петровичу, декану медичного факультету №1 Рябушку Миколі Миколайовичу, колективу медичного факультету №1 – Саргош Оксані Дмитрівні, Гнипі Олені Леонідівні, доценту кафедри іноземних мов Лисанець Юлії Валеріївні, а також програмі Erasmus+ та працівникам Aristotle University of Thessaloniki - Konstantina Tolia, Olga Koutita, Michael Tsatsos.
