Коли чуєш дзвін, то «не посилай питати, по кому дзвонять, дзвонять по тобі».
Джон Донн.
Нічого не відбувається у цьому світі без участі кожного з нас. Без відповідальності за свої дії, без активної участі у житті суспільства, без великої любові і великої печалі. Трагедія у Чорнобилі вибухла дзвонами на сполох 38 років тому, а й досі вони лунають у нашій пам`яті про той страшний світанок: кожен причетний до долі свого народу, і дзвони на сполох лунають для кожного, аби ніколи не залишався осторонь великої Біди…
Сьогодні, у 38-і роковини Чорнобильської трагедії, Університетська спільнота на чолі з ректором ПДМУ, професором Вячеславом Жданом, приєдналася до офіційної делегації, у якій керівники області та міста, обласної Спілки «Союз-Чорнобиль», лікарі, учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, школярі, полтавці зібралися біля Пам`ятного Знаку «Жертвам Чорнобильської катастрофи», присвяченого ліквідаторам наслідків небувалої у всьому світі трагедії.
Студенти ПДМУ мимоволі слухали спогади свідків, людей, які у перші дні вже були біля Четвертого реактора. Вони не називаючи себе, розмовляють між собою, і неможливо вже відволіктися від того, що чутно:
«Передати враження від побаченого неможливо. Полум`я над жерлом реактора, спорожнілі будинки, у яких завиває вітер, забута білизна на балконах…і рудий від вибуху ліс..» - лунає одна розповідь.
ЇЇ доповнює інша. І від неї знову невимовним щемом стискується серце:
«Нас зібрали на подвір`ї. Керівник сказав, що робот ніяк не зможе виконати подібне завдання. Це ж конче необхідно зробити. І тут потрібні людські руки. А треба ж було дістатися до самого реактора і виконати завдання у його безпосередній небезпечній близькості. Потрібні добровольці. «Я подивився навколо, а поруч- молоді зовсім хлопці. Їм дітей ростити. І тоді я сам зробив крок вперед…правда, залишився живий після того, от тільки здоров`я назавжди втратив», - ледь чутно від втраченого тоді голосу, хрипло розповів інший літній чоловік.
Спогади, спогади, спогади. Невимовною печаллю наповнюють вони кожного, хто їх чує. Страждали люди, гинули на очах, зі сльозами полишали рідні домівки. Страждали й залишені напризволяще уражені радіацією домашні тварини…
«Виконали завдання і на бронетранспортері також знесилені повертаємось на базу. А назустріч- така гарна велика вівчарка! Де вона взялася на цю мить?! Але бачимо, що їй зле – це не те слово! Ледь шкульгає, зовсім ослабла і страждає безмірно! Що було робити?! Як позбавити її страждань? І тоді ми попросили водія поїхати прямо на неї…так в асфальт на наших очах і довелось її миттєво втиснути, водночас позбавивши від страшенних мук. До сих пір перед очима…»
Майбутні лікарі переймалися всеосяжним болем ліквідаторів аварії на ЧАЕС, такі розповіді їм вже ніколи не забути! А поруч стояли ліцеїсти Полтавського політехнічного ліцею разом зі своєю викладачкою Ольгою Єрмолаєвою. Вона емоційно розповідала своїм учням про ідейну концепцію Пам`ятного Знаку, присвяченого ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС і встановленого поблизу входу в Полтавський державний медичний університет. «Зруйнований реактор, з якого виривається полум`я, - це смерть, крах, - говорила вона. – Полум`я знищує все живе на своєму шляху. Але біля підніжжя квіти – оце вже символ Перемоги життя над смертю. Бо ж Життя обов`язково переможе!»
Делегація з глибокою шаною до полеглих у боротьбі з полум`ям на зруйнованому реакторі урочистою ходою з квітами попрямувала до підніжжя. Живим вінком людської вдячності обняв він цього дня Пам`ятний Знак «Жертвам Чорнобильської катастрофи»
Життя торжествує, і кожен з нас є невід`ємною часткою відчайдушної боротьби за нього. У цьому також – уроки Чорнобиля.
Today the bells of Chornobyl found a bitter echo in memory
When you hear the bell ringing, "do not send to ask for whom they are ringing, they are ringing for you."
John Donne.
Nothing happens in this world without the participation of each of us. Without responsibility for our actions, without active participation in the life of society, without great love and great sadness. The tragedy in Chernobyl rang alarm bells 38 years ago, and they still ring in our memory of that terrible dawn: everyone is involved in the fate of his or her people, and the alarm bells ring for everyone so that they never stay away from the great Trouble
Today, on the 38th anniversary of the Chornobyl tragedy, the university community headed by PSMU Rector, Professor Viacheslav Zhdan, joined the official delegation, which included the leaders of the region and the city, the regional Union "Soyuz-Chornobyl", physicians, liquidators of the Chornobyl accident, schoolchildren, and Poltava residents, who gathered at the Memorial Sign dedicated to the liquidators of the consequences of the unprecedented tragedy.
Students of PSMU unwittingly listened to the memories of witnesses, people who were already near the Fourth Reactor in the early days. They talked to each other without identifying themselves, and it was impossible to distract oneself from what they were hearing:
"It is impossible to convey the impression of what I saw. Flames over the reactor vent, empty houses where the wind howls, forgotten laundry on the balconies... and the forest red from the explosion..." - is one story.
It is complemented by another. And again, it makes my heart shrink with an indescribable ache:
"We were gathered in the yard. The supervisor said that there was no way a robot could perform such a task. It is absolutely necessary to do it. And human hands are needed here. And we had to get to the reactor itself and perform the task in its immediate dangerous vicinity. Volunteers were needed. "I looked around, and there were young guys nearby, young men who had children to raise. And then I took a step forward myself... though I survived, but I lost my health forever," another elderly man said, his voice barely audible from the loss of his voice.
Memories, memories, memories. They fill everyone who hears them with indescribable sadness. People were suffering, dying before our eyes, leaving their homes in tears. Pets affected by radiation suffered as well...
"We completed the mission and returned to the base in an armored personnel carrier, exhausted. And to meet us - such a beautiful big shepherd dog! Where did it come from at this moment? But we see that she is not well - that is not the right word! It was barely limping, completely weakened and suffering immensely! What was to be done? How to put her out of her misery? And then we asked the driver to drive right at her... so we had to instantly squeeze her into the asphalt before our eyes, and at the same time relieved her of terrible suffering. I still see it before my eyes..."
The future doctors felt the overwhelming pain of the Chornobyl liquidators, and they will never forget such stories! And next to them stood the students of Poltava Polytechnic Lyceum together with their teacher Olha Yermolaeva. She was emotionally telling her students about the ideological concept of the Memorial Sign dedicated to the liquidators of the Chornobyl accident and installed near the entrance to Poltava State Medical University. "A destroyed reactor with flames bursting out of it means death, collapse," she said, "Flames destroy all life on its way. But the flowers at the foot are a symbol of the victory of life over death. For Life will definitely win!"
The delegation with deep respect to those who died in the fight against the flames at the destroyed reactor solemnly marched with flowers to the foot. He embraced the Memorial Sign dedicated to the liquidators of the Chernobyl accident with a living wreath of human gratitude.
Life triumphs, and each of us is an integral part of the desperate struggle for it. This is also the lesson of Chernobyl.