Викладачі кафедри філософії та суспільних наук разом зі здобувачами вищої освіти І та IV курсів медичного факультету № 1 відвідали розгорнуту у фойє адмінкорпусу ПДМУ виставку «Донбас»: переPROчитання образу», організовану відділом управління освітньо-виховною і гуманітарною роботою з молоддю ПДМУ і Радою ветеранів університету.
Модераторка проєкту, завідувачка науково-дослідного експозиційного відділу новітньої історії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Наталія Кузьменко розповіла про ключові етапи розвитку Донбасу в контексті української історії. Відвідувачі виставки заслухали доповіді студентів: «Савур-могила: минуле і сучасне»; «Олексій Алчевський – український промисловець, громадський діяч, меценат»; «Українська Гельсинська група: донецький слід».
Учасники заходу також зупинилися на тих історичних фактах, котрі розвіюють міфи російської пропаганди про «російський Донбас». «Донбас ніколи не був україномовним», «На сході завжди схилялися перед радянською владою», «Луганщина і Донеччина живуть російською ідеологією»… Які ще стереотипні фрази ви чули про східний регіон України? Це бачення Донбасу нав’язували роками, і не лише іншим областям, але й самому регіонові. В луганських і донецьких школах не всім розповідали, що в цих регіонах за незалежність України боролися ОУН, армія УНР і місцеві партизанські загони, що виступили проти радянської системи. Що тут були бунти проти колективізації, а десятки донбаських господарів позбавили майна як «куркулів». На окупованій частині Донбасу нині намагаються нав’язати думку, нібито регіон є російським – навіть через історію народного вбрання. Мовляв, на Луганщині і Донеччині вдягали кокошники і сарафани. Ні: головними уборами на Донбасі були очіпки, віночки й різні варіанти в’язання хусток; традиційним одягом була, звичайно, вишиванка, хоча і зі своїм унікальним орнаментом. Вже зараз на території Донбасу, яка залишались під контролем України, з’являється величезна кількість нових проектів, діють театри, люди займаються народними мистецтвами, відбуваються виставки, концерти і музичні фестивалі.
Мешканці Українського Донбасу є не менш патріотичними, ніж решта громадян України: вони кров’ю і потом, болем і сльозами відчувають все, що з нами відбувається.