Як часто у житті буває, що несподівано зустрічаємося з тим далеким кимось, хто колись вже був у нашому житті, потім загубився деінде і ми більш не сподівались на його повернення, а він раптом ось, тут, як наче й не розлучались…

А ви знаєте, що й зі знаковими речами таке також інколи трапляється? Ось він, перед нами, невеличкий скромний музичний інструмент, давно виготовлений, можливо, ще за часів СРСР – гітара. Її історія ж дивовижна, як і все під зорями. Десь колись хтось, хто перебирав її струни, вирішив віддати її в дарунок. Кому? Товаришу? Колезі? Вчителю? Високому Гостю на згадку? Про це ми можемо сьогодні тільки гадати, бо ж занадто скупі рядки на її деці: «NE DISCERE CESSA Українська медична стоматологічна академія – Шановному Володимиру Петровичу ….»

Тому вже скоро чверть століття. Між тим гітара не загубилась у лабіринтах Часу, зустрічей і розлук. У стіни рідної Альма Матер її приніс нещодавно військовий, чиє ім`я з питань безпеки ми не називаємо. Приніс і розповів що натрапив на неї на фронтових дорогах, а увагу привернув саме напис на деці…Так вона опинилась у рідних стінах сьогодні вже Полтавського державного медичного університету. І вже сучасний студент-медик знову трепетно доторкнувся до цих струн. І принишкли слухачі, вражені її поверненням до рідних університетських берегів, від яких почалося її довге плавання по життю…Все так, як і писав Поет, бо ж саме вони – великі провідці:

          Минаю кордони  

                        Всесильного часу й причали.

Я тим тільки й жив,

                        Як несло мене між берегів

(А хто його спинить

                       Весло уселюдського руху?)

Що ви мене в тихій печалі своїй берегли –

Святі, і великі,

                        Й такі незглибині по духу!

                                                                                                          (Михайло Шевченко).

А , може, історія гітари-мандрівниці продовжується? І хтось, випадково натрапивши на ці рядки, згадає, як сам перебирав колись ці струни, а потім подарував інструмент на згадку…З якого приводу? Кому?

Не ставимо крапку. Полтавський державний медичний університет пише нові сторінки своєї славної історії. А в ній немає другорядних подій. Все знаково! І все повертається до Альма Матер, щоб також залишити свою історію в її літопису назавжди.

The Amazing Story of One Guitar: Through Years and Sorrows, It Returns to PSMU

How often in life do we unexpectedly cross paths with someone from our past—someone who once played a role in our story, then disappeared elsewhere, leaving us with little hope of reunion? And yet, suddenly, they are here again, as if they had never left...

Did you know that such things happen not only with people but also with meaningful objects?

Here it is, right before us—a small, modest musical instrument, crafted long ago, perhaps even during the Soviet era—a guitar. Its story is as remarkable as everything beneath the stars. Once, someone who played its strings decided to gift it away. To whom? A friend? A colleague? A teacher? A distinguished guest as a token of remembrance? Today, we can only guess, as the inscription on its body provides little detail:

"NE DISCERE CESSA Ukrainian Medical Stomatological Academy – To the Honorable Volodymyr Petrovych ...."

Nearly a quarter of a century has passed since then. Yet, the guitar was not lost in the labyrinth of time, meetings, and farewells. It recently returned to the walls of its alma mater, brought by a military serviceman whose name we do not disclose for security reasons. He found it on the frontlines, and it was the inscription that caught his eye… And so, today, it has found its way back to what is now Poltava State Medical University.

A modern-day medical student has once again touched its strings with reverence. The listeners fell silent, moved by the instrument’s return to its university home—the very place from which its long journey through life began.

Just as the Poet wrote, for they—the great ones—are our guides:

I pass the borders

Of all-powerful time and its shores.

I lived only as I drifted

Between these banks.

(And who can halt

The oar of universal motion?)

You, in your quiet sorrow,

Kept me safe—

Holy, and great,

And boundless in spirit!

(Mykhailo Shevchenko)

But perhaps the journey of this wandering guitar is not yet over? Perhaps someone, upon reading these lines, will recall having once played these very strings before gifting it away… What was the occasion? Who was the recipient?

We leave no final punctuation mark here. Poltava State Medical University continues to write new chapters in its glorious history. And in that history, there are no insignificant events. Everything holds meaning! Everything returns to its alma mater, leaving behind a legacy that will remain in its chronicles forever.